Перенесемося в довоєнний Чернігів. Місто легенд, квітучих парків, унікальних архітектурних споруд та усміхнених людей. Вулички дихають історією, а спогади просочені щасливими моментами.
2022 рік. 70% міста зруйновано блазнями, що називають себе «асвабадітєлями». Нагальні питання для чернігівців – це завтрашній день… Люди вже перестали цікавитися, скільки мін прилетіло… 20, 30… Цілодобові обстріли, брак їжі, води, відсутність комунікацій та неможливість евакуації. Гуманітарна катастрофа.
Вулички просочені сльозами, кров’ю та поглядами, що в тиші голосно кричать: «безвихідь».
Усвідомлюючи це, забуваєш про справедливість у світі, зневірюєшся в людей, перестаєш сподіватися на диво. Але зараз хочу розповісти історію, яку не можна назвати випадковістю. Прямуючи до Латвії водій фури з нашою продукцією, 24 лютого не міг уявити, що не тільки не перетне кордон для доставки вантажу, а й дізнається, що таке війна особисто. Як і кожен з нас.
За умовами договору, перевезення вантажу – не наша відповідальність, адже перевізника наймала компанія, до якої прямували солодощі. Але зважаючи на нову епоху, в якій опинився весь світ з початком повномасштабної війни, ми почали хвилюватися та відстежили відправлення, виявилося, що перевізник так і не перетнув кордон. Надійшла команда розшукати машину.
Історія набрала обертів. Власник родом із Чернігова, водій приїхав туди на ремонт та коли розпочалися воєнні події, сховав усі свої 10 фур в ангар, фуру з нашою продукцією відповідно поставив поруч.
Згодом пролунав вибух. Прилетіло чітко в цей ангар. 10 величезних фур розлетілись на уламки, а нашу добряче зачепило вибуховою хвилею, машина майже зруйнована, але товар цілий.
І тепер оцініть ситуацію. Латвія відмовляється від товару без претензій, враховуючи агресію Росії, перевізник залишається без фур, а ми без оплати товару та самого товару. Ніхто в цьому не винен, але збиток є для всіх сторін, до того ж, не малий. Але так би ми думали в мирний час, війна змусила мислити інакше.
У місті підірвали мости, Чернігів повністю у блокаді. У місті нема світла, опалення, води дуже мало, тому люди збирають дощову або зливають з батарей.
Генеральний директор компанії «Лукас» Віталій Лукацький зв’язався з головою військової адміністрації та вже наступного дня волонтери роздавали 7.5 тонн солодощів людям.
Це може здатися лише краплею допомоги в морі гуманітарної катастрофи, а може здатися випадковістю, збігом обставин та правильних рішень. Це може здатися будь-чим. Але якщо це врятувало життя хоч одному мешканцю – так мало статися, а ця історія мала бути тут.
У Полтаві відзначили найкращих платників податків. Одним із переможців ...
Ніжний бісквіт з какао, майстерно поєднаний з какао-кремом та смородиновою ...